"Моральне виховання старшокласників”
ПЛАН
Вступ
1. Основні засади морального виховання старшокласників
2. Шляхи морального виховання старшокласників
Висновок
Використана література
Вступ
У формуванні моральної свідомості учнів старшого віку
особливого значення набуває принцип гармонійного поєднання свободи і
необхідності. Основним видом діяльності, де це поєднання виступає безпосередньо
і найбільш переконливо, є праця – навчальна, громадська, продуктивна. Праця
стає для юнаків і дівчат основним критерієм честі, гідності, совісті т всіх
інших моральних цінностей.
Що таке моральне виховання, якщо розглядати його з
педагогічної точки зору, який його характер та основні закономірності?
Треба сказати, що велике значення морального виховання в розвитку та
формуванні особистості усвідомлювалось в педагогіці ще з давніх-давен. Багато
хто з видатних педагогів минулого підкреслювали, що підготовка доброзичливої
людини не може зводитися тільки до її освіти і розумового розвитку, і на перший
план у вихованні висували моральне формування особистості. У своєму трактаті
"Наставление нравов” видатний чеський педагог Я.А. Коменський цитував
давньоримського філософа Сенеку, яки писав: "Навчись спершу добрим правилам
моралі, а потім мудрості, бо без перших важко навчитися останній”. Там же він
наводить відомий народний вислів: "Хто встигає в науках, але відстає в добрих
правилах моралі, той більше відстає, ніж встигає”.
Нині, коли в Україні обрано курс на побудову гуманного
демократичного суспільства, що передбачає культ Людини і Народу, гуманні й
демократичні відносини між людьми в усіх сферах життя, питання морального
виховання виходять на одне з перших місць у системі виховання з пріоритетних
напрямів реформування виховання в нашому суспільстві є такі:
утвердження принципів загальнолюдської моралі – правди,
справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності, інших доброчинностей;
прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв,
традицій усіх народів, о населяють Україну;
виховання духовної культури особистості; створення умов для
вибору нею своєї світоглядної позиції;
формування глибокого усвідомлення взаємозв’язку між ідеями
свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю.
1.
Основні засади морального виховання старшокласників
У системі роботи шкіл, які здійснюють програмне
завдання – всебічний, гармонійний розвиток особи, важливе місце належить
моральному вихованню.
Мораль одна
з форм суспільної свідомості, як сукупність принципів норм і правил, що
регулюють поведінку людей відповідно до суспільних інтересів. Характерною
особливістю моралі є те, що вона принижує всі сфери людської діяльності і
спрямовує поведінку особистості з точки зору протилежності добра і зла.
Основними регуляторами моральної поведінки є совість, сором та усвідомлення
обов’язку. У процесі історичного розвитку людства, відповідно до зміни способів
суспільного виробництва розвивалась, змінювалась і мораль.
Усвідомлення моральних норм
суспільства і створення моральних переконань, ідеалів і звичок поведінки
стимулюють громадську і творчу активність людини, визначають мотиви її
діяльності, тим самим впливають і на суспільних розвиток.
Виховання підлітків і юнацтва в
дусі моралі українців – першорядне і вузлове завдання школи. В "Основних
напрямах реформи загальноосвітньої і професійної школи” визначено, що "школа
зобов’язана виробляти внутрішню потребу жити і діяти за принципами моралі,
неухильно додержувати правил співжиття. З ранніх років вона повинна виховувати
в учнів колективізм, чесність і правдивість, вимогливість і принциповість,
стійкість і мужність характеру.
Моральне виховання розглядається в педагогіці як цілісний
процес, спрямований на формування у дітей т молоді моральної свідомості,
моральних почуттів та моральної поведінки, а також моральних рис особистості. В
процесі виховання суспільні норми мають перетворюватися у внутрішні регулятори
поведінки кожної людини. Усвідомлені і засвоєні людиною моральні принципи
набувають нових функцій саморегуляції, стають основою самовдосконалення
особистості, а через це й суспільства. К.Маркс вказував, що "як саме
суспільство виробляє людина як людину, так і вона виробляє суспільство”. Отже
моральне виховання входить у систему формування цілісної особистості, яка
характеризується єдністю свідомості, моральних мотивів поведінки і суспільно
корисної діяльності.
Моральна свідомість існує як суспільна й індивідуальна. Перша
формується суспільним способом життя, друга – є наслідок виховного впливу
суспільства і спеціальних виховних організацій. Предметом морального виховання
є індивідуальна моральна свідомість. Компонентами матеріальної свідомості є
моральні переконання і моральні оцінки.
Моральні переконання – це внутрішньо прийняті особистістю,
укорінені в її свідомості уявлення і поняття про добро і зло, про правильні і
неправильні моральні відносини; це, інакше кажучи, стійкі, тверді погляди
людини на свою власну поведінку і поведінку інших людей. Завдання школи полягає
в тому, щоб учні глибоко усвідомили зміст і значення справжніх моральних
цінностей, суть критеріїв моральної краси, справедливості, принциповості,
честі, гідності, обов’язку, совісті і відповідно до них поводилися, неухильно
керувалися ними на кожному кроці свого життя.
Моральна оцінка – це внутрішня міра, якою користується людина
у своєму ставленні до своєї власної поведінки, так і поведінки інших людей,
суспільних подій і явищ. Вона обумовлюється досвідом людини, її світоглядом,
інформацією про предмет оцінки. Структура моральної оцінки включає об’єктів
оцінки, суб’єкт, оціночні критерії.
Моральна оцінка має
винятково важливу роль у становленні особистості і її моральної свідомості.
Тісно пов’язана із потребами, інтересами, почуттями, вона об’єктивно відображає
її ставлення до дійсності, її моральне обличчя. Виявляється моральна оцінка у
моральних судженнях. Завдання школи -
формувати й розвивати в учнів пристрасні почуття відданості своєму краєві,
любові до Батьківщини, громадської честі, трудового обов’язку, нетерпимості до
порушень суспільних інтересів та інші високі і благородні почуття будівника
України. Тільки весь комплекс таких почуттів, злитих з відповідними
переконаннями, створює морально цілісну особистість.
Виховання моральної свідомості нерозривно поєднане із
формування у дітей, підлітків і молоді оцінного ставлення до явищ дійсності,
яке виявляється в актах поведінки і служить її мотивом.
На основні моральної свідомості і почутті формуються моральні
звички – уставлені, міцно закріплені внаслідок багаторазового повторення
практичні способи поведінки людини. Перетворившись на звички, норми поведінки
виступають як постійний важіль всієї життєдіяльності особистості. Людина, в
якої виробились стійкі моральні звички, завжди діє відповідно до своїх
переконань, почуттів, тому, що діяти, поводитися інакше вона просто не може –
звички стали її натурою, невід’ємною якістю її характеру. Обов’язок школи,
педагогів – формувати в учнів тільки такі звички поведінки в колективі, в сім’ї
в суспільстві, які відповідають вимогам моралі.
Формування моральної свідомості, почуттів і звичок – це
єдиний процес, наслідок якого є створення морально повноцінної, духовно багатої
і щасливої людини нового світу.
Серед провідних завдань морального виховання особливої ваги
набуває формування у школярів громадянської відповідальності, активної життєвої
позиції, як стрижневої моральної якості.
2. Шляхи морального виховання старшокласників
Завдання і зміст морального виховання старшокласників
становить своєрідну модель формування особистості, функціонування якої залежить
від віку дітей і способів її використання. Співвідношення між завданнями і
засобами морального виховання перебувають у діалектичній єдності.
Виховання моральних якостей відбувається двома основними
шляхами: учням роз’яснюють моральні норми суспільства і організовують їхню
діяльність відповідно до цих норм. Нерозривна єдність цих двох сторін виховного
впливу робить можливим перехід знань у внутрішні глибокі і стійкі компоненти
свідомості, які у свою чергу позначаються на поведінці людини.
Слід підкреслити, що методи морального виховання не можуть
бути механічно розмежовані. Вони тісно
переплетені між собою, взаємно проникають один в одного і виступають як
органічне ціле, як єдина система засобів виховного шляху. В силу цього аж ніяк
не можна протиставляти різні методи морального виховання з точки зору їх "більшої”
чи "меншої” ефективності. "Ніякого засобу, - говорив А.С. Макаренко, - не можна
розглядати відокремлено від системи. Ніякого засобу взагалі, хоч би який ми
взяли, не можна визнати ні добрим, ні поганим, якщо ми розглядатимемо його
окремо від інших засобів, від цілої системи. від цілого комплексу впливів.
Моральне життя людини – це наслідок впливу інформації про
моральні норми, на її ставлення до суспільства, до інших людей і до самої себе.
Учні засвоюють у школі не тільки знання з предметів, передбачених навчальним
планом, а й певну систему теоретичних та нормативних знань з етики – науки про
мораль. Етичними знаннями вчитель озброює учнів шляхом роз’яснення принципів і
норм моралі в процесі викладання навчального матеріалу, особливо з гуманітарних
дисциплін. Цій же меті сприяють спеціальні розповіді вчителя, етичні бесіди та
диспути, що проводяться у поза навчальний час, обговорення конкретних питань
етики на зборах, в класах та між класних колективах (зокрема, після відвідання
театру, кіно, музею та ін.), на читальних конференціях, на факультативах з
основ моралі.
Він підкреслював, що наша суспільна практика, історія і сучасна діяльність партії і народу дають
багатющий матеріал для захоплюючого, переконливого викладання науково-етичних
знань, для морального зростання колективу, для створення кожним членом
колективу своєї особистої моральної програми, без якої не можна уявити собі
розвиток нової людини.
Роз’яснення етичних норм має бути спрямоване, в першу чергу,
на засвоєння учнями знань про правила поведінки.
Знання про мораль не можуть бути абстрактними. Вони тісно
пов’язуються з усією системою наукових знань, природно випливають з них.
Розповідаючи про ті чи інші факти і явища суспільного життя, вчитель може і
повинен давати їм моральну оцінку, формуючи тим самим в учнів правильні
моральні поняття і уявлення. Так, розповідаючи про історичні події, він має
змогу впливати на вироблення в учнів таких понять, як героїзм, ідейність,
патріотизм, принциповість і т.д.; розкриття художнього образу служить створенню
уявлень про хороші і погані риси характеру, про позитивні і негативні сторони
поведінки людини. В процесі викладання будь-якого предмету можна і треба
використовувати ( в логічному зв’язку з матеріалом, що вивчається) яскраві і
влучні висловлювання видатних людей про норми поведінки – моральні сентенції,
афоризми тощо, а також народні прислів’я і приказки.
Важливим чинником морального розвитку учнів у процесі
навчання є їхнє емоційне ставлення до засвоювання знань. І при слуханні
розповіді вчителя, і при читанні книжки глибше западає в душу, краще
запам’ятовується і стає основою міцних переконань той матеріал, який сприйнято
не тільки розумом, а й почуттям. Тому, добираючи матеріал для уроку, учитель
мусить передбачати вплив і на мислення, і на почуття учнів. Особливо легко
викликати у дітей, а ще більше в підлітків і юнаків переживання, пов’язані з
героїзмом, мужністю, хоробрістю.
Значно важче викликати позитивні почуття тоді, коли факти не
яскраві, буденні, малопомітні. В таких випадках треба особливо старанно
добирати і аналізувати матеріал з погляду його емоційної наснаженості. Діти
схильні бачити все яскраве, виразне й красиве в оточенні. Але вони далеко не
завжди помічають прекрасне там, де шлях до героїчного, високого, благородного
йде через довгу важку, одноманітну працю. Тим часом треба розкривати моральну
цінність саме такої малопомітної, терплячої і наполегливої праці.
Впливає на почуття новизна, незвичайність фактів. Те, про що
учні вже чули кілька разів, не діє на емоції з такою ж силою, як раніше.
Поновлює силу почуттів висвітлення відомого в нових зв’язках, які розкривають
непомічені раніше сторони явищ і фактів.
Сила почутті залежить також від майстерності висвітлення
матеріалу, зокрема, від умілого використання художньої мови, засобів образотворчого
мистецтва.
Почуття збуджуються й тоді, коли для розкриття тієї чи іншої
моральної норми використовуються факти з близького і зрозумілого дітям
оточення.
Роз’яснення етичних норм повинно викликати прагнення о дії.
Учитель добивається цього різними шляхами, зокрема наводячи характерні
приклади, які стають взірцем для школярів, породжують у них бажання активно
боротися за справедливість або прикладу негативного характеру, що збуджують в
учнів, які завинили, сором за свою поведінку і прагнення виправити її.
Однак роз’яснення етичної норми не може перетворюватись на
настирливе втовкмачування. Від голих, не підкріплених практикою повчать користі
небагато. Вони не виключають тих активних переживань, які спонукають людину
діяти, прагнути до самовдосконалення і не перетворюються у регулятивний
механізм управління поведінкою дитини.
Роз’яснення етичних норм при всій своїй великій виховній
ролі, саме по собі, поза діяльністю вихованців, ще не завершує процесу
формування їхньої морально свідомості. Осмислення і переживання моральних
цінностей поєднується з безпосереднім втіленням їх у поведінці учнів, у
практичних діях колективу, в якому при педагогічно доцільному керівництві між
його членами складаються морально цінні взаємини. Прикладом моральних відносин
є товариська взаємодопомога, дружба, солідарність, піклування про долю
товариша. Можуть мати місце (якщо виховна робота будується неправильно) і
негативні відносини – суперництво, заздрість, лицемірство, байдужість та ін.
Завдання вчителя – створювати всією системою засобів
виховного впливу такі моральні
відносини, при яких би дитина переживала задоволення від того, що вона своїми
вчинками, своєю поведінкою приносить радість людям, творить добро для них. Це –
азбука морального виховання.
Особливість лише тоді починає набувати стійких моральних
якостей, коли цьому сприяють і об’єктивні умови, її позиція у колективі,
значимість соціальної ролі, яку вони виконує.
Соціальна роль дитини у колективі обумовлюється громадського
роботою, яку вона виконує і створенням про неї певної думки.
Основним завданням включення дитини в життя і діяльність
колективу є соціальна координація її поведінки і приведення її у відповідності
до вимог суспільства.
Спілкування у діяльності і через спільну діяльність впливає
на моральне обличчя дитини, збагачує її моральний досвід, задовольняє потребу у
самоствердженні. Громадська активність дитини забезпечується на думку А.С.
Макаренка, тим, що дитина виконує різні соціальні функції: організатори
(лідера) і виконавця. У такій ситуації відбувається активний процес
усвідомлення моральних обов’язків і відповідальності перед колективом та
відповідних цьому установок і мотивів діяльності й поведінки.
Враховувати вікові особливості дітей необхідно не тільки в
змісті, а й у методах морального виховання.
У формуванні моральної свідомості учнів старшого віку
особливого значення набуває принцип гармонійного поєднання свободи і
необхідності. Основним видом діяльності, де це поєднання виступає безпосередньо
і найбільш переконливо, є праця – навчальна, громадська, продуктивна. Праця
стає для юнаків і дівчат основним критерієм честі, гідності, совісті т всіх
інших моральних цінностей.
Юність – це пора активного прагнення людини знайти своє місце
в колективі, в суспільстві, утвердитися в ньому, чітко і ясно визначити своє
громадське обличчя. У зв’язку з цим як вирішальні чинники стимулювання свідомої
діяльності і поведінки старшокласники стимулювання свідомої діяльності і
поведінки старшокласника виступають: ставлення до нього колективу і його власна
участь у громадському житті. В цей період розвитку учнів особливо зростає роль
організації, яка відкриває широкий шлях до творчої громадсько-політичної
діяльності, для прямого безпосереднього виявлення громадських почуттів і
почуття відповідальності перед суспільством. Моральне виховання в юнацькому
віці тісно переплітається. таким чином, з ідейно-політичним вихованням.
Всім цим зумовлюються і завдання педагогів. Поряд з
поглибленим роз’ясненням принципів комуністичної мораль треба залучати до
активної участі в громадському житті кожного старшокласника, причому не тільки
як виконавця, а й як організатора. Поле для виявлення громадської активності
учнів старшого віку необмежене: різностороння організаторська діяльність в
учнівському колективі, робота з піонерами й жовтенятами, виступи з доповідями і
лекціями на наукові та політичні теми, участь в атеїстичній пропаганді серед
населення, художня самодіяльність, робота в учнівських клубах, гуртках,
наукових товариствах, різноманітна суспільно корисна і продуктивна праця.
Педагоги повинні зважати на певну "дорослість” юнаків і
дівчат, н особливості їхнього мислення, на глибину та інтенсивність їх
емоційного життя. Моральні почуття старшокласників формуються й розвиваються
під впливом фактів і явищ навколишнього середовища, художньої літератури, кіно,
телебачення, на основі набагато ширшої, ніж у підлітковому віці, наукової
інформації. Завдання педагогів – спрямувати ці впливи на правильний шлях, на
спонукання вихованців до вияву най благородніших переживань громадської честі,
справедливості, любові до соціалістичної Вітчизни, од народу, до праці на благо
суспільства.
Вихователі не можуть не заважати і н той факт, що при умові
нормального розвитку вихованців у роки їх юності починає виявлятися чисте і
благородне почуття любові, яке відбивається на всьому духовному житті людини.
Це, природно, вимагає від педагогів надзвичайного тактовної, обережної і
делікатної роз’яснювальної роботи, спрямованої на встановлення здорових
відносин між хлопцями і дівчатами: відносин, пройнятих духом взаємної пошани,
дружби, товариської взаємодопомоги, скромності, стриманості, відповідальності
перед колективом і своїм власним майбутнім.
Головне у вихованні старшокласників – добиватися, щоб самі вихованці
прагнули до моральної чистоти.
Вся система методів морального виховання, які застосовуються
у старших класах школи (бесіди, лекції диспути, громадська діяльність та ін..),
має бути спрямована на розвиток самосвідомості учнів, на самовиховання і
самовдосконалення.
в) Робота з важковиховуваними дітьми
У практиці роботи школи трапляються випадки, коли
використовувані педагогами засоби виховного впливу не забезпечують нормального
розвитку деяких дітей. Здебільшого це буває тоді, коли вчителя мають справу з
дітьми, яких прийнято називати "важковиховуваними” і "педагогічного
занедбаними”.
У сучасній педагогічній та психологічній літературі знаходимо
характеристику двох груп таких дітей, відповідно до причин, що викликають різні
відхилення від звичайних норм поведінки. До першої групи належать діти, у яких,
внаслідок ненормальних умова їхнього життя в сім’ї, негативного впливу з боку
батьків та недоліків у шкільному вихованні, сформувалися більш чи менш сталі
звички недисциплінованої поведінки; до другої – діти, недисциплінованість яких
зумовлюється порушеннями психічного здоров’я, неврозами, надмірною
імпульсивністю, руховими розладами.
Поведінка і характер важковиховуваних дітей складаються, як
правило, під впливом гострих конфліктів з оточенням. Завчасно не ліквідовані
серйозні конфліктні ситуації, у які потрапляє дитина, неминуче відбиваються н ї
навчанні і поведінці, породжують надзвичайно велику збудливість, затримують
розвиток процесів гальмування. Іноді вади характеру і поведінки дітей бувають
пов’язані з природженими властивостями їхньої нервової системи, але в більшості
випадків такі вади з’являються в силу несприятливих умов морального життя в
сім’ї сварки батьків, пияцтво, розлучення та ін.).
Ефективний стан дітей і підлітків як першої, так і другої
групи посилюється відсутністю успіхів у основній їхній діяльності – навчанні. В
зв’язку з цим у колективі вони посідають невідповідне своєму прагненню місце,
їхні стосунки з учителями й учнями стають емоційно напруженими, все більш
загострюються і приводять зрештою до встановлення стереотипних форм поведінки з
переважанням агресивності і негативізму.
Конфлікти учня з оточенням можуть набрати різних форм, але
найбільш типовими серед них є: а) конфлікт з учителем, який не зрозумів учня,
образив його, виявив безтактність, грубість, несправедливість; б) конфлікт з
колективом школярів, що виникає тоді, коли з тих чи інших причин, у прихованій
чи відкритій формі колектив принижує учня або й бойкотує його і, нарешті, в)
конфлікт з сім’єю, доведений до такого ступеня, коли учень своє негативне
ставлення до рідних переносить на взаємини з усіма іншими людьми і, в першу
чергу, - з учителями і товаришами.
Загострення стосунків з членами сім’ї, педагогами, товаришами
викликає такі реакції учня, як: намагання утвердити свою особу, свою "гідність”
за допомогою буфонади, блазнювання, зухвалих вчинків; цілковита байдужість до
шкільного життя і шукання "друзів” на стороні, серед старших людей з сумнівним
моральним обличчям, що спричиняється часом до порушень громадського порядку і
злочинних дій.
Покарання, до яких вдається в подібних випадках учитель, не
дають бажаних наслідків. Більш того: кара часто навіть поглиблює конфлікт. Щоб
успішно впливати на важковиховуваних учнів, потрібно передусім знати причини
недисциплінованості і робити все можливе для усунення їх. При цьому слід
враховувати, що нерідко буває так, коли безпосередня причина не пральної
поведінки вже зникла, але залишила наслідки, які продовжують зумовлювати його
недисциплінованість.
Пошлемось на приклад. Батьки одного з учнів 6-го класу
вирішили розлучитись. Підготовка до розлучення супроводжувалась взаємними
образами, які гостро сприймав хлопець. Він став пропускати уроки, відмовлятися
від виконання навчальних завдань. Тим часом батьки порозумілися, не
розлучились, у сім’ї встановився лад Та, незважаючи на це, поведінка хлопця н
тільки не змінилася на краще, а навіть погіршала. Він почав тікати з дому,
зовсім не з’являвся до школи. Таким чином, причина, що викликала
недисциплінованість учня, зникла, але це н привело автоматично до поліпшення
його поведінки. Тепер уже потрібно було з’ясувати, чи негативізм учня є лише
наслідком втрати поваги до дорослих, чи він викликаний психічними змінами,
історичними порушеннями діяльності нервової системи. В першому випадкові треба,
очевидно, визначити і здійснити певний комплекс педагогічний дій, у другому, -
застосувати лікувальні засоби.
Дійову систему методів і прийомів виховного шляху можна
накреслити лише тоді, коли вчитель добре знає учня, його батьків, рідних,
друзів, моральну атмосферу, в якій він живе, його запити, нахили, інтереси,
стан здоров’я та ін. Щоб змінити поведінку учні, педагоги продумують план
індивідуальної роботи з ним, маючи на увазі: а) забезпечення учневі такого
місця в колективі, яке б задовольняло його парення до спілкування з товаришами,
б) створення умов для появи і зміцнення здорових емоцій, пов’язаних з
навчанням, суспільно корисною працею, громадським життям, в) роз’яснення учневі
етичних норм та вправляння його в позитивних формах поведінки.
Перевіреним і виправданим практикою способом залучення всіх
без винятку дітей і підлітків до активної участі в житті учнівського (класного,
а потім і загально шкільного) колективу є організація товаришування ат
виконання громадських доручень. Учневі, який так чи інакше "випадає із норми”,
учитель і колектив спеціально добирають доручення, обережно, тактовно
допомагають успішно виконати і з максимальною доброзичливістю оцінюють
зроблене. Враховуючи надмірну емоційність ат імпульсивність важковиховуваних
учнів, їм слід доручати таку громадську роботу, виконання якої не вимагає
тривалого часу, але дає виразні, помітні і важливі для колективу наслідки.
Хорошою оцінкою виконаної роботи учнівський колектив висловлює довіру до свого
товариша, морально підтримує його, викликає в нього задоволення (спочатку,
можливо і мало помітне) і бажання ще краще виявити себе. Підозріле і вороже
ставлення "важкого” учні до колективу змінюється на терпиме, а далі й на
позитивне, він поступово навчається поважати думку товаришів у дорожити нею.
У роботі з важковиховуваними дітьми виняткову роль відіграє
формування в них почуття "завтрашньої радості”, перспектива здобути успіх і
саме цим завоювати собі авторитет серед товаришів. Збудження позитивних емоцій
А.С. Макаренко вважав запорукою реальних змін у громадській позиції вихованців.
Важковиховувані діти вчаться, як правило, погано, двійка є
постійним супутником їхнього шкільного життя. Ця відсутність успіху породжує у
надмірно емоційних дітей протест. Переживання ж успіху змінює позицію учня.
Відомий радянський фізіолог В.М.Введенський переконливо довів, що успіх у
діяльності є потребою людини. Почуття успіху відкриває шлях до самоутвердження
учня в колективі, викликає в нього прагнення до цілковитого подолання своїх вад
і докорінної зміни своєї поведінки.
Але для цього потрібна, крім усього іншого, правильна система
вимог до діяльності учня. Нервозність та руховий "неспокій”, властивий
важковиховуваним дітям та підліткам, не дозволяє їм ритмічно організовувати
свою працю і послідовно виконувати її частинами, а прогалини в знаннях та відсутність
навичок правильної організації роботи не дають можливість успішно доводити її
до кінця. Тому вчитель розподіляє роботу кожного такого учня на чітко визначені
елементи і оцінює спочатку лише ту її частину, яку взято під особливий
контроль.
Варіантів індивідуальних завдань може бути дуже багато, але
їх завжди треба добирати з орієнтацією на поступове просування учня вперед і
відповідно до цього визначити поетапні контрольні вимоги. Тоді, коли одна із
таких вимог виконана учнем, встановлюється спеціальний контроль за реалізацією
нової, більше складної вимоги. Виконуючи під керівництвом учителя та при
дружній підтримці товаришів і цю вимогу, учень переконується: варто лише
докласти певних зусиль і успіх буде забезпечений. Так поступово в учня
формується віра в свої сили, почуття своєї повноцінності. Це приводить врешті і
до нормалізації всієї його поведінки в колективі.
Певними особливостями характеризується також роз’яснення
важковиховуваним учням етичних норм, оскільки ці учні, порівняно з іншими,
мають більш обмежені знання про мораль і здебільшого перекручено уявляють і
тлумачать права поведінки людини.
Враховуючи це, треба проводити з учнями, які в своїй
поведінці відхиляються від встановлених норм, додаткові індивідуальні бесіди на
етичні теми, брати до уваги негативний життєвий досвід цих учнів, на конкретних
приклада розкривати хибність їхніх уявлень.
Здійснювати всі ці заходи треба, звичайно, з максимальним
тактом. Не слід, зокрема, виділяти важковиховуваних у якусь особливу категорію.
Творче, цікаве, насичене багатим змістом життя шкільного колективу, тепле,
батьківське, чуйне ставлення до дітей поєднане з твердою вимогливістю до них,
індивідуальних підхід до кожного виховання, уміле, дохідливе роз’яснення норм
моралі, правильна організація праці і дозвілля школярів, залучення їх до
активної участі в продуктивній, громадській, суспільно-корисній праці,
збудження в учнів переживання своїх успіхів у навчанні та інших видах
діяльності, забезпечення єдності виховних впливів школи, сім’ї і громадськості
– такі головні умови успішного морального виховання всіх, в тому числі й
"важких” дітей.
Висновок
Мораль – це сукупність норм поведінки людей, що регулюють їх
відношення до суспільства, нації, колективу, один до одного, підтримане
особистим переконанням, традицією, суспільною думкою. Моральні норми складають
основу моральності людини, але повністю її не визначають Моральність включає
моральні погляди, теорії, переконання, почуття, відношення людей, моральну
поведінку.
Моральні почуття виражають запити, оцінки, відношення,
спрямованість духовного розвитку особистості. У результаті формування почуття в
системі морального виховання з’являється емоційне відношення до того, що раніше
було байдужим.
Моральні звички – це корисні для суспільства, стійкі форми
поведінки (образ дії), які стають потребою людини і здійснюються в будь-яких
ситуаціях і умовах.
Моральна спрямованість – це стійка суспільна позиція
особистості, що складається в результаті світоглядної основи, домінуючих
мотивів поведінки і проявляється як властивість особистості в різних умовах і
обставинах.
Використана література
1.
А.В. Лопухівська – Про виховання
почуття відповідальності – 1989 р.
2.
В.М. Чорнокозова – Бесіди на
морально-етичні теми – 1996 р.
3.
М.Д. Ярмаченко – Педагогіка – 1996 р.
|